Урок математики

Задачі на обчислення площи поверхності тіл обертання

1.Посилання

Позакласний захід у 9 класах в "Математиці - країні"

Посилання на документ

Конспект уроку з геометрії 8 клас
1.Конспект
2.Презентація

Конспект уроку в 10 класі на тему «Відсоткові розрахунки»

1. Конспект
2.Презентація

Свято Покрови

Мета: ознайомити учнів зі святом Покрови, пробуджувати пізнавальні інтереси до історії української культури; сприяти примноженню родинних і національних традицій. Виховувати любов та пошану до традицій українського народу.

Вступне слово учителя: Який же багатий український народ на звичаї і традиції, а ще більше – на свята. Всім українцям добре відоме свято Покрови, адже воно є дуже символічним, несе у собі багато традицій. Для кожного Покрова означає щось своє…Й справді, Покрова збирає та об’єднує все найкраще, бо навіть жнива закінчуються у цей день. Таким чином, Покрова збирає все найдорожче від природи і дару людям – урожай.

Учень:

Золота красуня – осінь-чарівниця!
По землі ступає, золотом іскриться.
В жовте і червоне листячко фарбує,
І картини дивні, чарівні малює!
Учениця:

Небо синє-синє, листя кольорове,
А яке довкілля радісне, чудове!
А які в жоржини, наче сонце, квіти.
Світ наш неповторний, гарний, розмаїтий!

Учень 1: 14 жовтня одне з найбільших осінніх свят – свято Покрова.

Учень 2: :За народними уявленнями Покрова піклується про сім’ю, шлюб, здоров’я та благополуччя родини.

Матусенько Божа, люба та мила,

Як вечір надходить, усі ми в поклоні

До тебе підносим маленькі долоні.

І молимось щиро за маму і тата,

За діда, бабусю, сестричку і брата,

За всіх, кого любим, за всіх, хто нас любить,

Хто нам помагає і ніжно голубить.

Учень3: А скільки легенд, переказів існує про походження свята. Одна із них така.

ПОХОДЖЕННЯ СВЯТА

Учень 4: 910 року Візантія вела війну з сарацинами. Константинополю загрожувала небезпека. Всі зібралися у Влахернському храмі і молилися. Здавалося, що становище захисників безнадійне.

Учень 5: І тоді сталося чудо! 14 жовтня чернець Андрій раптом побачив у небі над містом Божу Матір. Богородиця опустила додолу омфор ( так

називається покривало у вигляді широкого шарфа). Підбадьорені небесною підтримкою греки-християни перемогли.

Як же святкують.

Учень 2: Як же святкують цей день? Проснувшись, ще в ліжку просили Покрову, щоб дала міцного здоров’я, без хвороб пережити зиму.

Учень 3: В день свята жінки вставали до сходу сонця, протоплювали піч і

закривали димохід. У такий спосіб “заганяли” тепло до хати на зимовий період.

Учень 4: Потім найстарша жінка в сім’ї знімала з ікони святого рушника і чіпляла його над вхідними дверима. Як тільки починали дзвонити в церкві, вся родина ставала під рушником. Найстарша при цьому говорила:

Пресвятая Покрівонько,

Перед твоїм покривалом

Голови схиляєм.

А потім просили всі разом (учасниці стають, як на молитву)

Прохаєм Покрівоньку од лиха укрити,

Здоров’ячко всім нам знов обновити!

Учень 5:Після здійснення ритуалу брали з собою калачі для поминання померлих родичів і йшли до церкви. Вдома залишалась найстарша жінка.

Вона повертала рушник на ікону і молилась Богородиці.

Учень 1 : В день свята бідним роздавали милостиню і запрошували на обід до себе. В багатьох селах святкували “мед”, “храм”, “празник”. Всі страви та їжа для худоби готувались заздалегідь. На Покрову працювати “великий гріх мати”.

Учень 2: В Україні свято Покрови мало велику популярність. Із ним пов'язано чимало народних повір'їв, прикмет, приказок, прислів'їв.

Народні прикмети.

Господарі в цей день примічали погоду: якщо вітер віяв із півночі — зима мала бути холодною і з великими снігами; якщо з півдня — теплою.

У народі казали: «Свята Покрова землю вкриває де листом, а де — сніжком».

Відліт журавлів до 14 жовтня віщував ранній холод, а пізніший відліт — зима не квапитиметься.

Учениця. З Покрови господарі починали робити загати коло хат, затикували мохом стіни, давали лад і господарським приміщенням. На Покрову перший раз розпалювали печі дровами з вишні або яблуні, примовляючи: «Свята Покрово, покрий нашу хату теплом, а господаря добром». Вважалося, що віднині в хаті всю зиму буде тепло.

Учень. На Покрову згодовували худобі останній сніп вівса і тримали її в хаті. А зерном із цього снопа годували курей.

«До Покрови давали молоко корови, а по Покрові пішло молоко в роги корові», «До Покрови думай про нашу корову».

Учень :До свята треба було закінчити всі найважливіші городні роботи. За

повір’ям, після Покрови земля повинна відпочивати. Копати, сіяти, вважалось за великий гріх.

Учень : На того, хто, не встиг впоратись – дивились із осудом, як на гріш-

ника, який накликав недорід на всі поля.

Учень: В народі говорили: “Не сій по Покрові, бо на полі буде голо”, “Хто

посіє по Покрові, той не матиме й корові”

Учень: “Як по Покрові, то по теплові”, - промовляли старші. І примічали, якою на цей день була погода - такої чекай і зими. Якщо вітер з півночі – чекай холоду або з заходу – помірною.

Учень: Якщо листя на березі та на вишні ще тримається на деревах – зима буде теплою, а коли вже опало – чекай суворої зими.

– Яка погода на Покрову, такою буде зима.
– Якщо бузьки не відлетіли до Покрови – на теплу зиму.
– Якщо на Покрову не випав сніг, то не буде його як до січня.
– Вишня має зелене листя – буде сувора зима.
– Якщо сухо і тепло – зима буде пізньою.
– Якщо бджоли заліпили зовсім лотки – на сувору зиму.
– Листя швидко осипається – на ранню і люту зиму.

Учениця. До Покрови закінчується оранка, сівба, господарі ховали на зиму плуги, борони. З'являлася можливість трохи перепочити від безперервної виснажливої праці: «Як прийшла косовиця, то й жінка кородиться», «Як прийшли жнива, жінка як нежива, а як прийшла Покрова, то й жінка здорова».

Учень. Хто не встигав засіяти озимину до свята, про такого говорили: «Хто сіє на Покрові, той не має що дати корові». Звертаючись із проханням, промовляли: «Покрово-Покрівонько, постели скатерку біленьку, не дай довго вороні крякати і ногам по болоті ляпати!»

Новосілля.

(У запису звучить пісня “Від Києва до Лубен”)

Учень : Якщо хто вселявся в нову хату, то вхідчини справляли саме на Покрову. Це завжди вважалось гарною прикметою. “Матір Божа покриє все, що було поганого в старій оселі і принесе в новий дім радість, мир, злагоду та добробут”.

Учень:За традицією, батьки новоселів вибирали із старої печі жар і пере

носили її до нового. На даху ставили “квітку”, часто ще й збірну. Кожен гість бере із собою на новосілля хліб-сіль, рушник, дарунок і квітку.

Учень: А запрошували на новосілля так!

(Мелодія пісні посилюється. Господарі і гості з усіма атрибутами виходять на сценічну площадку з двох протилежних боків)

Господарі: Запрошуємо вас, дорогі гості, заходьте до нашої хати, не минайте. Щоб радість і щастя ніколи не минали нашого двору.

І гість: Чи вдома, вдома господарі дому? Вітаймо!

Щастя, здоров’я вам в домі новому – Бажаймо!

ІІ гість: Хто в цьому домі живе-поживає?

Того з новосіллям щиро вітаєм!

Бажаєм щастя усім в цьому домі,

Радості, миру вам в домі новому!

ІІІ гість: Щоб фундамент і підвали вам сто років простояли!

ІV гість: Щоб у вікна широкі – лились світла потоки!

І гість: Ми довго думали, радились, щоб його вам таке подарувати з цієї

нагоди…..

Разом: І вирішили…..

ІІ гість: Придбати вам на нове господарство оцей чарівний горщик!

ІІІ гість: А зробили його майстри гончарної справи з Опішні, що на Полтавщині. Може чули про тих знаменитих гончарів. Тому можете не сумніватись, він таки й справді чарівний. Так от кладемо вам в цей горщик жита, щоб в домі новім було радісно жити!

І гість: Та гілку дуба, щоб міцними всі в родині були та здоровими і дужими, як він.

ІІ гість: Та мірочку гороху, щоб від своїх трудів багатіли потроху.

ІІІ гість: І ще трішечки вівса, щоб частіше, як от зараз збиралась родина

ваша вся!

ІV гість: Та вкинемо квасолі – для гарної в домі долі.

І гість: А я вкину вам любистку - для любові й затишку.

ІІ гість: Ну, і головку часнику, щоб що коли вам не зварили, було усе всім до смаку! (шепоче) Та від дурного ока збереже.

І гість: Тож все те, що примовляється, хай в майбутньому збувається.

Разом: Нехай буде так!

(Виконуючи пісню “Від Києва до Лубен”, виходять)

Учень : Старі люди говорили ще й таке: “Свята Покрова в церкві стояла та хороших людей парувала.” Від Покрови до осіннього посту – пора весіль. Дівчата завжди молились Богородиці, щоб посприяла знай ти їм вірного друга в житті.

Свята Покровонько,

Покрий мою головоньку

Оце осінню.

Хоч і драною хустиною,

Аби з хорошою дитиною,

Щоб із сторони,

Щоб свекорко, як батенько,

До мене були.

Свекрівонька, як матінка,

Мене прийняли.

Щоб діверки та зовиці,

Мов братики й сестриці,

До мене були.

Щоб ділечко поробила,

Чужій сім’ї догодила,

Всім мила була.

Не лаяна і не бита,

Нагодована і вкрита

Спатоньки лягла.

Учень: Існує повір’я, що Покрова – заступниця молоді, сприяє щасливому одруженню. Тому часто саме на свято засилали старостів.

Учень: Дівчата! Ви чули? Сьогодні Оксану Карпенко сватають! Пішли під вікна.

Учениця. Із настанням Покрови в селах розпочиналися сватання та весілля. Тому на Покутті дівчата із самого ранку бігли до церкви і ставили святкову свічку, бо вірили: котра перша поставить її, та скоріше заміж вийде.

Сватання.

Оформлення сцени: піч, стіл, лави. Виходять виконавці ролей: Матері, Батька, Дочки. Чути стукіт (раз, два, третій) На авансцені Перший та Другий староста та Петро. Вони тримають хліб, загорнутий в рушник, пляшку.)

І : Добрий вечір!

Мати: Боже мій, це вже старости ідуть. Оксано, швидше на стіл хліб клади (до чоловіка) А ти кожуха вивертай та клади на лавку. Сідаймо мерщій.

ІІ : Та пустіть же люди добрі в хату! Тут таке надворі робиться, а ви в хату не пускаєте. Побійтеся Бога!

Батько: Та хто вас знає, що ви за люди, чого вам треба? Ніч темна, хто його

знає, що ви надумали – хороше чи погане?

І : За дверима не взнаєте. Хоч гроші візьміть, а до хати впустіть!

Мати: (до чоловіка) А іди-но, відчини. Може ж не лихі люди?

(Батько відчиняє, старости заходять)

ІІ : (молячись на образ) Дай же вам, Матінко Божа, добрий вечір!

Допоможи вам відпочивати, а нам, те, що задумали, – взяти.

Мати: Отакої?! Спочатку попросилися до хати, а тепер хочете нас обібрати?

І : Кланяємося вам хлібом і сіллю!

Батько: Дякуємо вам за хліб та сіль. Проходьте та сідайте.

ІІ : Та нам не того, щоб сідати, а того, щоб пошукати.

Мати: А ви все своєї. Ми вас просимо сідати та розказати, хто ви, звідки і що шукаєте?

І : Ми люди німецькі, ідемо із землі турецької. Раз дома у нашій землі випала пороша. То й пішли ми з моїм товаришем (киває на другого свата) пошукать звіриного сліду. Ходили, ходили, нічого не знайшли.

Аж дивимось, іде нам на зустріч князь, підніма угору плечі і говорить такі речі: “Ой, ви, хлопці, окажіть мені дружбу. Трапилась мені куниця, красная дівиця. Не їм, не п’ю і не сплю од того часу, та все думаю, як її дістати. Поможіть мені її спіймати”. От пішли ми по слідах, по городах, ніде куниці немає. А сьогодні вранці встали і на слід її напали. Видно, то звір наш, та пішов у двір ваш. А з двору у хату та й сів у кімнату. ут і мусимо його спіймать. Оце нашому слову кінець, а ви даєте ділу вінець: оддайте нашому князю куницю – красную дівицю. Кажіть же ділом, чи віддасте, чи нехай ще підросте?

Мати: (до Оксани) Колупай піч, колупай.

ІІ : Та тут уже нема чого тлумачить: оддайте за нашого Петра вашу Оксану А пройдись-но, Петре, по хаті: чи не кривий бува, чи не горбатий, не сліпий і не безбокий (бере Петра водить по хаті). Дивись, Оксано, це тобі не грушку з’їсти, доведеться вік вікувати.

Оксана: Та ну вас. Хіба я його не знаю?

І : Бачу сподобався наш парубок. А нашому парубку ваша дівка люба. То кажіть уже своє слово, що даремно в ступі воду товкти.

Батько: А що, доню?

Оксана: Як ви, тату, і ви, мамо, так і я.

Батько: Ось що ми зробимо: хліб святий приймаємо, доброго слова не цура- ємось, а щоб ви нас не порочили, що ми передержуємо куницю або красную дівицю, так ми вас пов’яжемо. Чи так, жінко?

Мати: Як скажеш, так і буде. Ти батько, ти усім нам голова.

Батько: Еге ж, дочко, годі піч колупати, давай чим оцих французів пов’язати.

Мати: Іди, іди, доню. Чуєш батько велить. Може нічого не придбала? Не

вміла матері слухатися, не вчилася прясти, не пілготувала рушники? Та їх же валом. Один одного кращий.

(Дівчина зібралась іти за рушниками та хусткою)

І : Підожди, підожди, голубонько. Коли не знаєш порядку, питай у бувалих Треба перше закон сполнить. Сідайте, батьку, і ви, мамко, на оцей кожух. А ти, доню, тричі кланяйся батькам, дякуй за хліб, сіль, за науку і проси благословєніє на добре діло.

(Оксана вклоняється батькам, як її благословляють, а потім на дерев’яній тарілці виносить рушники і хустку. Свати пов’язують один одного через праве плече під ліву руку рушником)

ІІ : Спасибі свату і свасі, і молодій княгині, що вона рано вставала і рушники пряла.

(З правого боку, за пояс дівчина вставляє хусточку. Молоді беруться за руки і підходять до батьків. Тричі вклоняються)

Батьки: Благословляємо вас щастям і здоров’ям, віком довгим і розумом добрим долею щасливою.

Учень: Для козаків свято Покрови було найбільшим святом. Цього дня у козаків відбувалися вибори нового отамана. Наші лицарі вірили, що свята Покрова охороняє їх, а Пресвяту Богородицю вважали своєю закупницею і покровителькою. На Запорожжі в козаків була церква святої Покрови.



Пісня “ Щоб в нас і в вас все було гаразд”.

Рушники ви мої


МЕТА : Домогтися глибокого осмислення учнями значення рушника в житті рідного народу, вироблення духовної потреби берегти його як сімейний скарб, як оберіг. Розширити, поповнити знання про традиції використання рушника, його призначення . Виховувати любов до праці майстринь-вишивальниць. Виховувати любов до матері-трудівниці, до своєї Батьківщини.
Обладнання : Рушники, український одяг, калина, сімейні обереги, хліб і сіль на рушнику, запис українських пісень.
Епіграф : " Хто зберіг любов до краю і не зрікся роду,
Тільки той віддав всю душу, все, що зміг,


народу".
На дошці: " І на тім рушникові оживе все знайоме до болю: і дитинство, й розлука, й твоя материнська любов ".


Хід заняття


Вчитель :Тримаю вишиті старенькі рушники.


Давно забуті, горнуться до мене…


Заполонили світ нейлони та шовки…


Кому потрібні вишиті ромени?


Гортаю білу грядку полотна,


Засіяну барвінком і любистком.


Сміється вишита прабабою весна,


Ховається за квітами й листом.


Голублю диво-дивне із пісень,


Що хрестиком і стелиться і в’ється.


Сіріє за вікном звичайний день,


А в рушниках волошками сміється.


Перегортаю білі рушники,


Що хліб вкривали і дитя в колисці,


Що старостів чекали на святки,


Розшиті маками, заквітчані, барвисті.


Благословенна будь на всі віки,


Найперша жінка, що нашила квіти.


Душа мого народу – рушники,


Барвінками і мальвами зігріта.






Вчитель Мамина пісня, батькова хата, дідусева казка, бабусина вишиванка, добре слово сусідів, тради­ційний звичай взаємодопомоги — це все родовід­на пам'ять, наші символи, історія, може, почасти й сумна, але велична і всеутверджуюча.


- Як ви мабуть вже здогадалися, сьогодні ми поговоримо про один із наших символів – рушник, наш український рушник.


Учень 1 : З давніх-давен на Україні існував звичай: по закінченні жнив останній сніп перев'язували вишитим рушником і урочисто з піснями несли в село.


Вчитель: Діти, пригадайте і скажіть, який хороший звичай зустрічати гостей споконвіку існує в нашого народу?
Діти: Подавати на вишитому рушнику гостям хліб і сіль.
Гостей годиться хлібом-сіллю зустрічати,


; Привітним гожим словом віншувати


Прийміть же хліб на мальовничім рушникові


Про цей рушник сьогодні йтиме мова.


Учень 2 . Хліб і рушник — одвічні людські символи, Хліб на вишитому рушникові — то висока ознака гостинності українського народу. Кожному,хто приходив із чистими помислами, підносили цю давню слав’янську святиню. Прийняти рушник, по­цілувати хліб символізувало глибоку повагу до тих, хто виявив її. Цей. звичай пройшов віки і став до­брою традицією ї в наш час.



Пісня «Паляниця»


Учень: Мій народ якось вигадав
Український рушник.
Щоб і хата була - красивішою,
Щоб і доля була - прихильнішою,
Щоб весілля було - та й клечальнішим,
Щоб зажинки були величальніші.
Стежку Сковороди і Тарасову думу
І безмежного поля солону могуть,
І колосся любові, і зернятко суму,
Рушники українські у вічність несуть.


Учитель: Рушник... Як багато промовляє це слово ! Український рушник ! На ньому вишита доля мого народу. На ньому переплелися і радість, і біль, і щастя, і горе. Рушник супроводжував людину все життя від народження і до смерті.



Вірш: "Рушничок”
Ой різними та нитками
Мережані рушники ,
На них лягли, простяглися
Наші думи та гадки.
Скільки себе пам 'ятаю
Завжди світили мені
Вікна в задумі розмаю
І рушники на столі.




Учитель: Рушник на стіні... Не було жодної хати в Україні, де не палахкотіли б вишиті узорами рушники. Недаремно склав народ такі прислів'я : " Хата без рушників, що родина - без дітей "," Рушник на кілочку - хата у віночку ".
Рушники служили не лише прикрасою для життя, їх вішали над дверима, над вікнами, щоб ніяке зло не проникло до хати - вони були оберегами.
Учитель:
- А які бувають рушники ?
Учні:
- Рушники необхідні були :
Обрядові: на родинах, на хрестинах, на весіллі,,на похоронах;
Звичаєві: коли закладали нову хату, коли зводили стіни й сволок;
Уповивач, кілковий, обрус, завивач, рушник долі.
Учитель:
- А що про них ви можете розповісти ?
І дівчинка : (з рушником долі)
- Приходила людина в життя, і зустрічали її рушником. Мати готувала ще до народження дитини рушник долі. Для хлопчика вишивала на ньому дубові листочки, щоб сильним і мужнім був син, а для дівчини - калину, щоб гарна була, як калина. Цей рушничок після народження клала мати під подушку дитині. З ним несли дитину хрестити, на ньому благословляла мати сина чи доньку на одруження. Цей рушник берегли все життя.
П дівчинка : ( рушник-завивач)
- До породіллі приходили з рушниками, у які загортали хліб та солодощі, щоб життя новонародженого було солодким. Розв'язували рушник і промовляли:
Радуйся, земле, радій, родино,


радуйся з нами, нова дитино,


в тебе доволі і ласки, і дива,


хай не цурається доля щаслива.



III дівчинка : (рушничок-уповивач)
- Цей рушник готувала мати до народження дитини. Вибілювала його, прала багато разів, щоб він був м'яким. Коли вповивали дитину, промовляли:
Вповиваю тебе, сину, в рушничок біленький,


щоб виростав ти великий, був все здоровенький.


IV дівчинка : ( рушник-утирач)
- Підростала дитина, а мамині руки вишивали їй рушник-утирач. На ньому квіти, дерево з пташками і слова "Доброго ранку" або "Доброго здоров'я". Цей рушник висів на кілочку біля дверей. Подавала мати рушник і промовляла :


"Утирайся, мій синочок, в рушничок біленький,


та будь же з ним щодниноньки, добрий, веселенький".
V дівчинка : (з рушником обрусом) Застеляє стіл обрусом.
- А у свята застеляла мама білим обрусом стіл і клала на нього пахучу паляницю. І світлиця ставала від того ще осяйнішою і веселішою.
Рідний обрусе,


пряла тебе матуся, пряла і ткала, білила.


Стелила на скриню святу білизну,


в селянську хатину вселялася сила


і пісня зливала гіркінь полину.


Вчитель: діти, можливо ви знаєте , де ще використовували рушники


Учні: -Рушник використовували й в обряді будівни­цтва хати. У деяких регіонах України сволок піднімали на рушниках, потім ці рушники дарували майстрам. Коли стіни вже були зведені, вгорі в кутку вішали образ а на ньому — рушник.


-Не обходиться без рушника і в хліборобницьких обрядах. У перший день огляду озимини (на Юрія) йшли в поле гуртом всією родиною. Попе­реду йшов, батько і ніс на рушнику хліб-сіль; різне частування в кошику, накритому рушником, несла мати. На зеленому полі стелили рушник, а на нього клали їжу, пригощалися. Так робили й у перший день оранки і сівби, і в перший день жнив. Після закінчення жнив хліборобів зустрічали з хлібом та сіллю на вишитому рушникові


-. Ознакою охайності, працьовитості кожної жін­ки є прибрана хата, а в ній — чистий рушник на похваті. Не випадково в народній пісні мати повчає доньку:


Тримай хаточку, як у віночку,


І рушничок на кілочку,


Тримай відерця всі чистесенькі,


І водиці повнесенькі.


Прийдуть зовиці пити водиці,


Будуть тебе хвалити.


-По всій Україні поширений звичай накривати рушником хліб на столі. Рушником накривали їжу після випікання хліба і ставили під образами на покуті. Гарно оздобленими рушниками накрива­ють кошики з пасками, коли несуть їх на Великдень святити в церкву. Рушниками прикрашали ікони в хаті. Ще в дохристиянські часи, вірячи в те, що в лісах, по дуплах живуть божества, наші предки обвішували дерева рушниками-обрусами, таким чи­ном задобрюючи їх.


-Весільний рушник, як і весь посаг, кожна дівчи­на готувала собі заздалегідь. Вишивати рушники, як і сорочки, мати навчала дочок ще з малку. Багато вишивали дівчата на вечорницях, довгими осінніми та зимовими вечорами. І у виготовленні кожного руш­ника, як і у вишивану сорочку, вкладалося багато дівочих мрій про одруження, щасливе сімейне жит­тя.


- По всій Україні поширений звичай перев'язувати рушниками сватів у разі згоди дівчини на одруження. Під час шлюбу неабияке значення мав білий виши­тий рушник, на який ставали молодята. І цей руш­ник був першою сімейною реліквією для нової сім’ї


- Наші дідусі та бабусі пам’ятають такий звичай: коли син вирушав у далеку дорогу, мати дарувала йому рушник, щоб рятував від лиха, щоб нагадував йому про рідну домівку. Син приймав рушник і цілував хліб.


Вчитель:Слово "Рушничок" і "Мати" завжди йдуть разом.


Я зараз вам, діти, розповім легенду про те, як мати рушничком стала.
...Було це дуже давно. Жила собі в одному селі мати, і мала вона трьох синів-красенів. На все були здібні хлопці, одне лише не вміли - вишивати, як 'їх мати. Сядуть було біля неї та й кажуть : "Ви, матусю, шийте-вишивайте, та пісню співайте, а ми подивимось, як народжуються у ваших руках квіти та птахи".
Горнулась мати до синів і такі слова їм мудрі говорила : "Долю я вам вигаптую, а пам'ять про себе в рушничках залишу, тож бережіть їх". Багато рушників вишила за своє життя мати і всі між синами розділила. А даруючи говорила : "Сини мої, мої голуби! Пам'ятайте навік прохання свєї неньки. Куди б не поїхали, куди б не йшли, а рушник у дорогу беріть. Хліб в нього загортайте та інших пригощайте. Хліб на рушникові життя величає, здоров'я береже".
Померла мати, а її слова і пам'ять про неї в рушничках залишилась і передаються з покоління в покоління. З тих пір існує звичай, пов'язаний з цими рушниками.


Учні виконують пісню « Рідна мати моя»


Вчитель: А ви знаєте, що рушники називають різному, залежно від його призначення.


Вам треба з різних назв обрати тільки назви рушників:










Стирок*;


калач;


утирач*;


покутник*;


свічний;


божник*;


плечовий*;


весільний*;


подарунковий*.


Вчитель: Хлопці та дівчата! Скажіть, будь ласка, а для чого призначалися ці рушники?


Учні :Стирок — для посуду, лав і столу;


* утирач — для рук і обличчя;


* покутник — оздоблення стін, покуті;


* божник — для облямування дорогих ікон;


* плечові — для сватів;


* весільні — для весільних обрядів;


* подарунковий — для подарунків.


Вчитель: Ви подивіться: оцей рушник, який у багатьох хатах уже зневажили, заховали як річ непотрібну подалі від очей людських "живе" поряд з нами від часу народження, веде нас по життю і проводжає в останню путь. Вдумайтесь: чи помилимось ми, коли назвемо рушник нашою святинею ? І при народженні, і в армії, і при сватанні, і на весіллі в'яжуть молодим руки рушником, помирає людина - і в останню дорогу її проводжає рушник.
А тепер погляньте на розмаїття фарб, яке оселилось сьогодні у нашому класі.
Уявімо собі руки і обличчя тих людей, які вишивали, творили ці неповторні малюнки ! І, мабуть, кожний знаходив у тому чи іншому рушникові щось близьке його душі і серцю. Він нагадував людині про якісь події її життя. Кожний рушник може розповісти про місцевість, де жили чи живуть їх творці.
Учень:На рушниках вишита доля нашого народу; свої почуття, мрії і сподівання, радість і тугу передавав народ у вишивці.


Вчитель: Велика наша Україна і в різних куточках вишивають по-різному, але всі рукодільниці вкладають у свої вишивки теплоту своєї материнської любові, відданість своєму народу. Тому й сила рушника - в його візерунках. Рушники можна читати, як читають книги, адже кожен елемент візерунка щось символізує. Ось подивіться на цей рушник. (показує). Що на ньому вишито? Народна вишивка відзначалася багатством і різноманітністю геометричних елементів (ромби, кола, хрести, хвилясті лінії води, горизонтальні знаки землі), зображенням тварин, птахів, рослин (дерево життя — верба, дуб, явір та ін.; листя, плоди, квіти; голуби, змії, коні, журавлі, качки тощо), людей із ромбоподібними тулубами, хрестоподібними головами.


- А ще на сьогоднішній час вишивають рушники, сорочки ,бісером
Учень : Вишиванка


Узор вручну , широка планка ,
легенький запах ковили,
моя сорочка вишиванка ,
вся ніби сплетена з трави.
Дніпра потоки,степ , простори,
по лівій й правій стороні.
Червоно - чорні всі узори,
мережив ряд на полотні.


Традицій пласт, легенди роду ,
духовний символ, оберіг,
калини кущ, дівочу вроду,
на полотні все хтось зберіг.
Прості орнаменти , народні,
тягучі як пісні з степів.
Все актуально і сьогодні,
хоча й прийшли з далеких днів.



Подивіться на рушники, які прикраша­ють наш зал. Які на цих рушниках складні, диво­вижні візерунки. Аж не віриться, що своїми руками мож­на таке диво створити!


Вчитель. А хто знає, що означають квіти на руш­никах,?


Вчитель. Наприклад, що символізує мак? {Пам'ять роду)


Символом чого є лілея?. (Символом життя,)


Учень: На рушникові можна побачити соняш­ники і виноград, ружу і барвінок, дубові листя і жолуді, вишню і вербу. Калина на рушникові — то символ вірності і дівочої вроди, а калина з ду­бом ~ поєднання краси і сили. Маки — то символ печалі, її вишивали на згадку про чоловіка, сина чи коханого, який загинув, не повернувся з війни.


Учень: Із квітами на рушниках переплітається пташиний світ: півень, зозуля, голуб і сорока, со­ловейко і різні фантастичні птахи. Найчастіше зу­стрічається на рушниках зозуля — улюблена птаха українського народу. Зозулька, зозуленька її назива­ли, з нею пов'язували щастя родини і порівнювали її з ненькою, матір'ю.


2-й. ведучий. Найдавніші рушники вишивалися узорами-символами, кожен з яких щось означав,


*Ромб — поле,


*Крапка — засіяне зерно.


*Хвиляста лінія — вода.


*Пряма лінія — земля.


*Квітки з'єднанні — зірки.


*Дерево з гілками — символ родючості.


*Голубки на рушнику — то символ любові, їх вишивали на весільних рушниках.


* Ламана лінія — означала ще безкінечність життя і людського роду.


Учень: Та найпоширенішим і найдавнішим орнаментом українського рушника є дерево жит­тя. Це прекрасна квітка, чи букет квітів, верхня. частина якого означала сферу богів, середня час­тина — життя людей і всього сущого на землі, а нижня частина — то коріння, першооснова і по­чаток світу.


Вчитель: Цікаво, мабуть, знати, нитками якого кольору вишивали рушники, і що вони символі­зували? . •


1-й ведучий. Нам всім відомо, що «червоне — то лю­бов, а чорне — то журба»,






Учень: Дивлюсь я мовчки на рушник


Що мама вишивала


І чую — гуси зняли крик


Зозуля закувала.










Знов чорнобривці зацвіли,


Запахла рута-м'ята.


Десь тихо бджоли загули


Усміхнулась люба мати.






Учень: І біль із серця раптом зник.


Так тепло-тепло стало...


Цілую мовчки той рушник


.Що мати вишивала.


2-й ведучий. Але ж на рушниках є смужечки інших кольорів. Що ж вони означають?


1-й ведучий. Червона — сонечко,


2-й ведучий. Коричнева — щаслива дорога,


1-й ведучий. Зелена — зустріч з добрими людьми.


2-й ведучий. Синя - блакитне небо.


1-й ведучий. Жовта — символ здоров'я, успіху.


1-й учень


З дитинства пам'ятаю рушники,


Що так любовно їх творила мама.


По-українськи хата на святки


Сіяла вишитими рушниками.


2-й учень


На полотні співали солов'ї,


І красувались кетяги калини.


Зелений хміль в'юнився по гіллі.


Горіли в колосках волошки сині.


3-й учень: Неначе долю вишила свою


Заплівши в нього промінь світанковий


Кохання і. пісні, і молоду зорю...


Світи мені навік матусине любове.


Учні виконують пісню «Рушники у мами...».


Вчитель: А тепер проведемо гру «Розмалюй руш­ник». У ній ми перевіримо, що ви запам'ятали про рушник .Ось ваші рушники. Вам потрібно між цими смужечками намалювати орнамент. Поділимо вас на 3 команди. Кожен член команди має право потримати один раз олі­вець і намалювати один орнамент.


Шануйте, друзі, рушники,


Квітчайте ними свою хату,


То обереги від біди.


Шануйте те, що дала мати.


Це все твоя земля, твоя Вкраїна.


Це рук твоєї матері тепло.


Хай святиться рушник, яким дочку й сина





Благословляє мати на добро.
Вчитель - Сподіваємося, що хтось із присутніх на нашому Святі теж захопиться прекрасним мистецтвом вишивки і колись зачарує нас власноручно виготовленими виробами.
- Не забуваймо, що культура має два крила — збереження і примноження.

                                                           Масляна

1-й Ведучий: (радісно): Просимо, гості милі, вітаємо!
2-й Ведучий: Веселощів вам та радості бажаємо!
1-й Ведучий: 

Давно ми на вас чекаємо, 

Свято без вас не починаємо! 

2-й Ведучий: Про початок повідомляємо!
1-й Ведучий: Виставу розпочинаємо!

3-й Ведучий:

А в лісовій хатинці

Пічку затопили.

Пироги з брусницею

Напекти схотіли. 

4-й Ведучий:

Тож смакуй пирогами,

Розважайся піснями. 

На сцену виходить група дітей. Діти виконують пісню

3-й Ведучий: Здрастуйте, діти! Батьки! Усі глядачі!
4-й Ведучий: . А...

На сцені зненацька з'являється Масляна у хустці і, перебиваючи Ведучого, починає говорити.

Масляна: Доброго здоров'я; гості дорогі! (Відходить убік.)
4-й Ведучий: . Ми зібралися...

Масляна (перебиваючи):

Веселка-дуга

Не давай дощу,

Давай сонечка

До віконечка.

Гостей скликай,

Подавай коровай! 

3-й Ведучий: А хто ти така, що увесь час перебиваєш?

Масляна: Я!? А ви ще не здогадалися, хто я?

Діти (разом): Масляна

Масляна розповідає свою історію

Масляна: Масляна — це одне з найулюбленіших свят Київської Русі. Його здавна відзначали наприкінці лютого, коли «весна з зимою зустрічалися». Друга назва свята — Сирний тиждень. Справа в тому, що Масляній передував зимовий піст, і люди врешті-решт могли їсти всілякі скоромні продукти, у першу чергу молочні та з м'яса.

1Ведучий:
У другій половині зими в корів, кіз, овець з'являлося потомство І телята, козенята, ягнята. Природно, більшали і надої молока — його тепер вистачало і тваринам, і людям.

2Ведучий:
Крім того, морози.вже були не такими лютими, усе тепліше пригрівало сонечко...

3Ведучий:
Людям дуже хотілося скоріше провести зиму й зустріти довгоочікувану весну. Розуміючи, що найсуворіший час добігає кінця, а попереду -ласкаві весняні дні, люди насамперед дякували за тепло сонцеві, славили його, пекли млинці — круглі, рум'яні, червонуваті (якщо були зроблені з житнього борошна), які дуже нагадували сонячний диск.

4Ведучий:
До млинців готували олію, сир, сметану, діставали мед, пекли медові пиріжки і візерункові пряники. Саме з цим і зустрічали довгоочікуване свято.

Вчитель: Масляна починає весну і закінчує зиму. Триває свято тиждень. Кожен день має свою назву Відповідно до назви проводились традиційні обряди:

1 Учень:1 день — зустріч. У цей день зустрічали Масляну хороводами, піснями.

2 Учень:2 день — загравання. На вулицях відбувалися ігри, влаштовувались катания на конях, із льодової гірки.

3 Учень:3 день — ласунка. Готували млинці, пригощали один одного. Млинці пекли і куштували просто на вулиці. Ці млинці — обрядова їжа, що символізувала Сонце.

4 Учень:4 день — гуляння, перелом, широкий четвер. У цей день продовжувались різні забавлянки: ігри, пісні, скоморохи.

5 Учень:5 день — тещині вечорниці. Чоловіки дочок пригощали тещу млинцями.

6 Учень: 6 день — золовчини посиденьки. День поділявся на дві частини. Зранку будували снігові фортеці, а після закінчення снігового бою всі йшли до родичів чоловіка святкувати свято далі.

1-й Ведучий: Дозволь нам, Масляна, слово мовити.
Масляна: Ну, добре. Хоча й розгнівали ви мене, але сьогодні свято, гріх сердитися.
2-й Ведучий: . Дозволь провести тебе на почесне місце. Запрошуємо тебе повеселитися, святом насолодитися.

1-й Ведучий:Гості дорогі! Дітки-малятка!
2-й Ведучий: . Ласкаво просимо на вечорниці.
1-й Ведучий: У хату йдемо, подарунки несемо!
2-й Ведучий:

Подарунки наші — не стрічки червоні, 

Не калачі рум'яні,

А пісні дзвінкі,

Ігри веселі. 

(Заходять жінки).

І ЖІНКА: Чи можна до вас? Добрий день, шановні господарі.

МАСЛЯНА: Заходьте. Сідайте за стіл. Ми вас чекали. Пригощайтесь.

І ЖІНКА: Спочатку повинна колодка народитись. (Виймає полінце, кладе його на стіл і по черзі його всі жінки вповивають).

II ЖІНКА: Ось і народилась колодка. Вітаю вас, подружки, з народженням колодки!

(Жінки встають, обнімаються, цілуються. Сідає до столу і Масляна).

II ЖІНКА: Жіночки, будемо гуляти цілий тиждень. Адже:

У понеділок колодка народилась,

У вівторок - хрестилась,

У середу - женилась,

У четвер - померла.

МАСЛЯНА: А у п'ятницю - тещині обіди. Зяті запросять своїх тещ до себе в гості.

МАСЛЯНА: Залишаймо колодку тут, а самі підемо по домах, де є дорослі хлопці або дівчата і прив'яжемо матерям колодку до ноги. Це їм кара за те, що не оженили синів чи не повіддавали дочок впродовж останніх М'ясниць.

(Виходять, співаючи. Після невеличкої паузи, заходять хлопці з троїстими музиками. Музики грають, хлопці пританцьовують, приспівують. Появляються дівчата, прихопивши з собою дівочі колодки).

І ДІВЧИНА: Іваночку, не оженився на М'ясниці, давай ліву руку, прив’яжу тобі колодку! (Прив’язує колодку, оздоблену барвистими стрічками та паперовими квітами).

II ДІВЧИНА: Ти, Максиме, не ховайсь, ліву руку підставляй! (Прив’язує йому колодку).

III ДІВЧИНА: А тобі, Михайло, я прив'яжу колодку. (Прив’язує ).

IV ДІВЧИНА: Дівчата, а чим наші парубки відкупилися?

І ДІВЧИНА: Іванко - шовковою хустиною. (Показує ).

II ДІВЧИНА: Максим - ось таким гарним намистом.

III ДІВЧИНА: Михайло грішми відкупивсь. (Показує гроші).

І ХЛОПЕЦЬ: Грайте музики, танцювати хочеться!

II ХЛОПЕЦЬ: Максиме, розкажи, яка з тобою оказія трапилась вчора.

МАКСИМ: Сиджу я біля Варвари за столом, хочу їй щось приємне сказати, та ніяк у мене це не виходить. Хвилююсь, червонію… А коли я хвилююсь, то завжди собі ногу пальцями длубаю... Раптом відчуваю, що я ноги не чую від длубання та з переляку як закричу:

- Ой, Варварочко, я, мабуть, скоро помру!

А вона мені:

- Ти звідки знаєш?

- Та ось вже з годину ногу длубаю, і нічого не відчуваю. Мабуть, її відібрало!

- Так це ж ти мою ногу длубаєш.

- А чого ти мені нічого не говориш?

- Я ж бачу, як ти хвилюєшся, аж червонієш.От і терплю, чекаю, що ти і сам помітиш свою помилку.

(Всі сміються).

IV ДІВЧИНА: Ой, лишенько! Ми ж наварили вареників з сиром, полили їх сметаною і забули поставити на стіл. Неси, Катре, будемо всі пригощатись.

Ведучий:

Широка Масляна,

Ми тобою хвалимося,

На санях катаємося,

Млинцями об'їдаємося.

Ведучий: 

Масляница-кривошейка,

Зустрічаємо тебя гарненько!

З млинцями, караваями,

З вареничками.

Ведучий: А серед вас є майстрині, які вміють пекти млинці?

Ведучий: .

Майстрині - хоч куди!

Ось вам піч і сковорода!

Беріться за справу,

Всіх млинцями пригощайте сміливо.

Гра «Спечи млинці». У грі беруть участь 2 людини або 2 команди по 4 людини.
Для гри приготуйте 2 грубки, виготовлені з фанери, 2 сковорідки або 2теннісних ракетки, «млинці» з паперу, млинці справжні, 2 каструлі або миски і 2тарілки.
Задача учасників - швидко «спекти» млинці. Для цього їм потрібно поставити «сковорідку» з паперовим «млинцем» у «піч», потім перевернути його і покласти на тарілку, яка стоїть на стільці, відстань до якого 4-5 метрів. Після того як учасники з цим впоралися, їм потрібно нагодувати справжніми млинцями гостей.

Ведучий: Ну, а яке ж свято без ярмарки.

Звучить народна музика. Виходить коробейник з лотком.

Коробейник.

Отримуйте дрібнички,

Саморобні іграшки,

За посмішку і за жарт,

За будь-яку примовку.

Підходь і налітай -

Все, що хочеш, вибирай!

Хто задачку відгадає -

Весь товар мій забирає.

Проводиться конкурс загадок. За правильну відповідь коробейник дає приз.

Загадки.

Всіх одягне,

А себе ніколи. (Голка з ниткою).

В одному місці метрів двісті. (Клубок).

На весь світ вистачає

І в усі щілини пролазить. (Світло).

Дощ пройшов, через ставок

Перекинувся місток.

Кольорів у ньому сім,

Він подобається всім!

(Веселка)

Маленька, червоненька, 

Із хвостиком тоненьким. 

На городі мене рвуть

І до столу подають.

(Редиска)

Кулька крутиться, працює,

А з-під кульки – рідина.

Швидко літеру малює

На папері – ось вона. 

(ручка) 

У вінку зеленолистім,

у червоному намисті

Видивляється у воду

на свою хорошу вроду. 

(Калина)

Коробейник.Торгували, торгували, навіть втомилися.
Під музику коробейники йдуть.
Ведучий:

Ой, було, давно це було.

Та й донині залишилося.

Добрі молодці зібрались

на площі силою своєї помірятися

та затіяти кулачні бої, а то і подивитися на бої півнячі.

Ведучий: Запрошуємо найсильніших позмагатися.
Гра «Півнячий бій». На майданчику малюють коло, в який стають 2 учасники, лівою рукою потрібно тримати свою ліву ногу, а правим плечем, без допомоги рук, виштовхнути суперника з кола.
Ведучий:А ось ще одна забава -
Переможця чекає слава!
Хто в бігу в мішках переможе,
Того Ведучий нагородить.
Проводиться біг в мішках.
Ведучий:
Ай да Масляна-веселуха! Всіх розсмішила да потішила!
Ведучий:
За старих часів на площі ставили високий стовп. А нагорі всякі призи вішали: півень в клітці, чоботи й інший дорогий товар. Багато смільчаків намагалися на нього піднятися. Хто добирався доверху, отримував багатий приз. А вже, скільки роззяв збиралося - видимо-невидимо!
Ведучий:
Хто з вас найсміливіший і спритний? Виходь - прояви вправність!
ГРА. У грі бере участь одна людина. На майданчику лежить довгий канат, на кінці канату - приз. Потрібно пройти по канату з зав'язаними очима, ні разу неоступившись. Хто дійде до кінця, той і отримує приз.

Ведучий:
2-йскоморох.
За старих часів казали: «Масляна -об'їдуха, грошам приберуха ».
Спробуйте ви продовжити приказки.
Ведучий:

Питає лютий… Чи добре взутий.
Сонце блищить, а мороз тріщить.

Місяць лютий - гостро кутий.
Лютий воду відпускає, а березень підбирає.
Лютневі прикмети - метелиці та замети.
Сонце гріє, сонце сяє - вся природа воскресає.
Ведучий:
За старовинним звичаєм зиму проводжали - Зиму-Масляну спалювали .

А ще, був такий звичай : Зустрічаючи весну, всі хлопці та дівчата бігли до річки топтати ряст, приказуючи при цьому:



«Топчим, топчим ряст, ряст

Бог здоров’я дасть, дасть»



Тож давайте і ми з вами разом закінчимо наше свято цими словами.





До побачення.

Голодомор

Мета: поглибити знання учнів про Голодомор 1932—1933 рр., його причини та наслідки; виховувати почуття стурбованості кожного долею невинних жертв; навчати сприймати чужу біду, чужий біль як свої власні; сприяти пробудженню бажання ви­вчати історію своєї держави, берегти її традиції, уболівати за майбутнє країни.
Обладнання: свічка, черствий хліб, вода, колоски;презентація на тему : «Голодомор в Україні 1932 – 1933 рр».


Нема в світі вищих братських могил, ніж ті, що наповнені останками безвинних жертв голодомору в Україні". Юрій Семенко


Учитель: Cьогодні ми вшановуємо пам’ять жертв Голодомору 1932 - 1933 років. Кожен із нас переосмислює нашу історію, трагічні її сторінки, які примушують стискатися людські серця. Одна з найстрашніших таких сторінок - Голодомор , який призвів до небачених безневинних жертв. Кажуть, що минуле не належить нікому зокрема. Воно - надбання нинішніх і майбутніх поколінь, бо саме їм належить винести з нього всі найсерйозніші уроки, щоб подібні людські трагедії не повторилися. Ніде і ніколи!

«Зупинися, вода, не течи.

Зупиніться, вітри, на хвилину.

Зупинися, Земля. Закричи

Про біду, що була в Україні.

Розкажи про скорботні жнива,

Про голодні, знесилені очі.

Знову пам'ять людська ожива

Про ті дні, перетворені в ночі.

Закричи, Україно, чимдуж

Про велике вселюдськеє горе,

Як мільйони скалічених душ

Стали жертвами голодомору.

Запалають свічки у вікні

Теплим вогником з кожної хати.

Пам'ятаймо жахливі ті дні!

Нам не можна про це забувати!»

Учень. 1933 рік. Найчорніший час в історії України. У світі не зафіксовано голоду подібного тому, що випав тоді на долю однієї з най-родючіших країн. Жахливо навіть через 80 років ступати болючими стежка­ми страшної трагедії, яка розігралася на благословенній землі квітучого ук­раїнського краю. Досі не віриться, що тут раптово зник хліб, люди залиша­лися без зернини. І це у врожайний 1932 рік. Пухли старі й малі, вимирали роди і села. Смерть бродила на шляхах, на полі, в хатах.

Пекельні цифри та слова

У серце б'ють, неначе молот.

Немов прокляття ожива.

Рік тридцять третій.

Голод! Голод!

У люті сталінській страшній 

Тінь смерті шастала по стінах.

Сім мільйонів! Боже мій! 

Недолічила України.

Україну називали житницею, але, грабуючи її, по-справжньому не да­вали їй жити. Через те й була наша Україна вбогою та знедоленою, як Шевченкова наймичка. Хоч і сильна духом.


Учень читає вірш М. Бувлянського "Весна").

Цей сніг, як сон, прийшов - розтане 

Здимить і хмару перейде... Весна. 

Село лежить в тумані. 

Голодний рік, голодний день. 

Іде - не йде, повзе по мертвих, 

Й хвалити Бога - хоч повзе. 

Весняний дух живий - нестерпний 

До сонця зводить все живе. 

Й воно і молиться, і плаче. 

Й радіє сонцю і воді. 

Якби він знав, коли б побачив - 

Сини ростуть на лободі. 

Сини Радянської держави!.. 

Та знає вождь, усе він зна... 

У вус всміхається лукаво: 

В Москві весна. Його весна! 

Учень (продовжує). 

В селі весна повзе на ліктях, 

Повзе по мертвих і живих. 

В долині сонце ловлять діти, 

Що дзвінко капає із стріх. 

І п'ють опухлими вустами 

Оту живицю молоду. 

їм жить і жить, та над полями 

Знов ворон каркає біду. 

Забрали тих, хто із комори 

Пашню останню вимітав, 

Хто ще активним був учора, - 

Сьогодні ворогом ставав! 

Голодний рік! Жорстокий світе. 

Дай хоч надію для живих. 

Весна. І сонце ловлять діти. 

Що дзвінко скапує із стріх. 

Танок з свічками 

Учень. Без болю не згадати страшні муки і переживання українського народу в 1932-1933 роках. Ще довго-довго з покоління в покоління будуть переда­вати батьки синам і дочкам, а ті своїм дітям спогади про тих, які залишили життя земне у пекельних муках.


Під час розповіді дітей на екран проектуеться презентація .


Учениця . Із спогадів бабусі — Пискунової Марії Миколаївни, 1922 року народження, мешканки Донецька:


«В нашому селі люди страшенно голодували. Щоб хоч як заглушити почуття голоду, йшли на поля збирати смердючу гнилу картоплю. З неї варили баланду. Ті, в кого були дробовики, стріляли ворон та горобців. У селі процвітало злодійство та розбій. Ось і в нас вкрали останній мішок борошна. Від смер­ті родину врятувало те, що починав вже жовтіти ячмінь. Його вночі крали і пекли млинці. А пізніше був змуше­ний вкрасти і наш батько. Коли сіяли колгоспну гречку, він приховав два мішки. Вночі таємно на саморобних тачках перевезли їх у надійне місце, перемололи, навіть не пересіявши, і кілька місяців нишком від сусідів пекли млинці. Напевне, тільки завдя­ки тим млинцям і вижили, бо більше в хаті не було нічого».


Учениця. Із спогадів Солоненко Наталі Володимирівни із с. Слобода Вінницької області:


«В нашому селі був односелець Павло Руденко. Одного разу я побачила, що він віз якусь тачку. На тачці щось було. Павлові було дуже важко її котити. Про­везе п'ять метрів і лягає на землю. Ви­явилося, що він віз свого десятирічного сина, померлого два тижні тому. Всі ці дні батько тримав труп сина вдома, бо отримував на нього черпак баланди. І тільки коли від смороду не стало життя сусідам, вони стали вимагати вивезти дитя на цвинтар. А за тиждень не стало і самого Руденка».


Учень. Графова Тамара Федорівна, 1918 року народження, мешканка с. Кирилівка Кіровоградської області:


«Мій батько був простим селянином, на шиї в якого «сиділи» дружина, шестеро дітей і стара мати. Пізно восени 1932 року стали приходити уповноважені і за- бирати усе, що бачили. Вони встигли побувати скрізь: у хаті, в хлівах, у погребі, І жодна щілина не випадала з їх зору, все і обшукали. Після таких візитів в хаті не І залишалося ані крихти. Родина жила сутужно — їли траву, кропиву, лободу, І листя з дерев, про хліб зовсім забули. Молодші діти без кінця пропадали в лісі І чи посадках: ловили їжаків та ховрахів. 3 них мати варила якусь страву «з м'я сом». В ту зиму тільки в нашій родині померло четверо».


Учень.Григорій Гутко, 1918 року народження:


«Мій батько до колективізації був замож­ним селянином. Підчас колективізації його господарство було розорене: землю передали колгоспові, коней кудись по­вели, батька забрали з собою уповно­важені. Мати померла під час пологів, тому все дитинство я провів у родині батькового брата. Дядька незабаром заарештували, навіть не пояснюючи причин. Просто прийшли міліціонери і наказали йти разом з ними. «Годуваль­ницею» великої родини стала тітка Феодора, яка після арешту чоловіка сама залишилася з п'ятьма дітьми. Коли діти почали пухнути, тітка пробила цвяхом дірку в задній стінці колгоспної комори, з якої тоненьким струмочком сипа­лося зерно. Набравши жменьку, тітка замащувала дірку глиною і маскувала гіллячками. Вдома вона розмелювала зерно на муку і ночами у підвалі пекла млинці. Щоб перебити хлібний запах, який могли почути сусіди, вона пали­ла гуму. Завдяки цим крадіжкам наша родина єдина з усього села вціліла повні­стю. Дядько повернувся років за п'ять, а батька я більше так і не бачив».


Учень. Зі спогадів Кабанової Ксенії Адольфівни, мешканки с. Мала Не­хвороща на Полтавщині:


«По сусідству з нами жила молода жінка Марія, в якої була чотиримі­сячна дитина. Оскільки жінка сама голодувала, в неї не було молока, щоб погодувати немовля. Малюк без кінця плакав, і жінка не знаходила собі міс­ця. Хтось порадив Марії нагодувати дитину її кров'ю. Жінка так і вчинила, щодня роблячи на руці пори та при­кладаючи до нього малюка. Дити­на висисала трохи і замовкала. Але жінка з кожним днем втрачала сили. Через тиждень сусіди помітили, що Марія не виходить з дому. Але, коли вони увійшли до хати, було вже піз­но — мертва жінка лежала на ліжку, а поруч — знесилена дитина. Немов­ля було ще живе, але виходити його сусідам так і не вдалося, наступного дня малюк помер».


Учениця. Недолужко Олена Арсенівна, 1925 року народження, що мешкала під час голодомору у с. Куликова Балка Кірово­градської області:«Коли почався голодомор, до нас при­йшла комісія сільради шукати про­дукти. Кликали непроханих гостей Пінчуком, Ніконом та Ковпаком. Вони довго нишпорили в порожній хаті і знайшли у діжці трохи кислої капусти. Пінчук, мабуть, був дуже голодним, бо, на відміну від товаришів, одразу ж великими жменями став ха­пати ту капусту і запихав собі у рота. Але голодний організм не зміг пере­травити таку кількість їжі, Пінчук за кілька днів помер. А Нікон і Ковпак приходили з обшуком ще раз і зна­йшли на горищі торбинку з сушеними вишнями. Спустившись додолу, вони почали жадібно їсти вишні, а все, що не з'їли, забрали з собою. Навесні, як тільки стали танути сніги, все село ви­йшло в поле на пошуки їжі. Знаходили гнилу картоплю, буряки, які приносили додому, пекли з них млинці та варили баланду. Наші сусіди Анфіса, Таїса та Князь кілька днів не виходили з дому. Казали, що вони спухли від голоду, і від цього збожеволіли — кидалися на всіх, кого бачили. Мати вирішила вря­тувати сусідів від смерті. Вона зібрала невеличкий горщик кислого молока і наказала мені віднести його сусідам. Але, пам'ятаючи про людський по­голос, я злякалася відмовилася йти. Тоді мати віднесла сама. І дуже вчасно зробила, бо сусіди вже були на межі життя і смерті, від якої мати їх вря­тувала. А от власного сина врятувати це змогла. Мій братик був ще зовсім маленьким, коли старші десь блука­ли по полях та по садках у пошуках їжі, він не міг про себе потурбуватися і в 1933 році помер. Коли пшениця викинула колоски, моя сестра Люба та її подруга Мотря пішли в поле рвати колоски. За цим їх застукав голова сільради і одразу ж заарештував. За 200 грамів пшениці Любу засудили на 1 рік, а Мотрю, яка була повнолітньою, на 2,5 роки ув'язнення».


Учень .

Я ще не вмер,

Ще промінь в очі грає.

В четвер мені пішов десятий рік.

Хіба в такому віці помирають?

Ви тільки поверніть мене на бік.

До вишеньки!

В колиску ясночолу

Я чую запах квітів. Я не вмер?

А небо стрімко падає додолу,

Тримайте хтось хоча б за коси верб.

Куди ж ви, люди, людоньки, куди?

Окраєць ласки.

Чи хоч з печі диму.

В клітинці кожній — озеро води.

Я ще не вмер?

Усі проходять мимо.

А житечко моє таке густе,

І мамина рука іще гаряча.

Вам стане соромно колись за те,

Та я вже цього не побачу.

Учениця .Вед. У 1933 р. був не голод, а зумисне підготовлений голодомор. Становище в країні було катастрофічне. Ще в жовтні 1932 р. партійно-державна верхівка ухвалила: конфіскувати всі запаси зерна. Усюди снували спеціальні бригади, які викликали по одному господареві, вимагаючи негайно відвезти на станцію мішок зерна. Відпускали тільки після того, як селянин погоджувався. За нездачу зерна позбавляли волі на 10 років. Це була не хлібоздача, а розбій. Деякі селяни-бідняки накладали на себе руки. Конфісковувалися усі запаси їжі.
Учениця . Наприкінці зими 1933 р. голод в Україні набув нечуваних розмірів. Намагаючись урятуватися, тисячі селян ішли в міста, де навесні скасували хлібні карточки і можна було купити хліба. Але сільським жителям нічого не продавали. Дороги, що вели до міста, були блоковані. Усе ж тисячі селян пробиралися туди, та, не знаходячи порятунку, вмирали просто на вулицях. Доведені до відчаю, люди їли жаб, трупи коней і людей.


Учитель.

Остання хлібина

Це остання хлібина, остання!

Очі горем налиті вщент,

Батько й діти не їли зрання,

Це остання хлібина, остання! 

Після неї голодна смерть.

Плаче й крає, мов соломину, 

Пильно дивиться дітвора. 

Тату, їжте ось цю шкуринку,

Майте жалю до нас краплинку,

Умирати вже вам пора. 

Взяв шкуринку дідусь і плаче,

І стареча рука тремтить.

Сиве око, сліпе, незряче,

Але серце його козаче

Б'ється рівно і хоче жить.

Стали кожному крихти в горлі,

Спазми в горлі. Немає слів.

А над хатою — клекіт орлів,

А на вигоні — трупи чорні,

Там, де саваном сніг білів.

Учень. Чув я від дідуся, що в хатині, за яром, там, де він проживав, вимерла сім'я, а бабуся і внучка - пухлі вже. Невдовзі сконала і дівчинка. От її бабуся і зварила в казанку. Протягла ще трохи. Однак Богові душу віддала. А на призьбах, у садах то тут, то там - мертвяки, дехто ще ворушиться. І така тиша над селом - наче людей ніде немає, ніби вимер увесь світ. Вимирали сім'ї в селах, і нікому було ховати. Ні кішки не видно, ні собаки. Села спорожніли.



Учень. "Свої ж люди брали наше добро і робили торги. Одного разу вивели шкапину з конюшні, продали клуню, сарай. Повигрібали зерно з діжки. Заб-рали діжку, іржавий плужок та борінку. Почали нишпорити в хаті. Забрали квасолю, кукурудзу, соняшник, борошно. Все повигортали. Навіть пшоняну кашу і ту конфіскували. А в сусіда Дмитра ще й вікна повибивали, піч роз-валили. Забіг я до них і остовпів. Не впізнаю. Вікна позатикані солом'яними кулями, старими ряднами. Вітер гуляє по хаті, а на вцілілім краю печі сидить бліда Дмитрова дружина, пригорнувши трьох діток, одягнена у старий кожух". Так писав Олександр Зайвий у повісті "Чорний час".


Учениця.

Садок вишневий коло хати, 

Хрущі над вишнями гудуть, 

Плугатарі з плугами йдуть 

Співають, ідучи, дівчата... 

Не судилося того року ані йти плугатарям, 

ані співати дівчатам, 

та й вишні зацвіли без цвіту... 

Такий багатий край, 

і такий парадокс - голод.

Учень. Чи була того року весна? Чи прилетіли до знайомих осель довірливі лелеки? Чи співали травневими ночами у вербах над річкою солов'ї? Ніхто того не пам'ятає сьогодні: на світі весна, а над селом нависла чорна хмара. Діти не бігають, не граються, сидять у дворах, на дорогах. Ноги тонюсінькі, складені калачиком, великий живіт між ними, голова велика, похилена обличчям до землі, лиця майже немає, одні зуби зверху. Сидить дитина, чогось гойдається всім тілом: назад-вперед. Скільки сидить, стільки й гойдається. І безконечна одна пісня пошепки: їсти, їсти, їсти. Ні від кого не вимагаючи: ні від батька, ні від матері, а так - у простір, у світ: їсти, їсти, їсти.


Учень.Уч. Якими словами можна описати мучеництво України того періоду, яка поклала в землю мільйони своїх кращих синів і дочок? Голодомор позна-чився на майбутньому нації: третина умертвленних голодом - діти, які не на-родили нащадків, не дали потомства.
Учениця. Про голод 1932-1933 років у світі знали давно, але правда про ці жахливі роки не доходила до людей навіть сьогодні: у той час Україна була скорботною матір'ю, рікою, яка сумує за дітьми своїми.


Учениця. На десятиліття можна засекретити архіви. Можна приховати у глибоких спецсховищах викривальні документи. Можна замести сліди злочину. Можна раз, і вдруге, і втретє переписувати історію на догоду диктаторові чи скороспеченому ідейному божкові. Та з пам'яттю народу нічого не вдієш.Після заборон, утисків, принижень людської гідності вона оживає, відрод-жується, що б там не було. З правдою нічого не вдієш.
Учитель. Пройдуть роки, минуть десятиліття, а трагедія 1933 року все одно хвилюватиме серця людей. І тих, кого вона зачепила своїм чорним крилом і тих, хто народився після тих страшних років. Вона завжди буде об'єднувати всіх живих одним спогадом, однією печаллю, однією надією. Адже й нині живе у пам'яті народу прокляття тим, хто збиткувався над його долею і життям. Ще й досі у сни селян приходять ці похмурі тіні, ще й досі кровоточать роз'ятрені серця, болить душа, що звідала горе до краю.


Учень. Багатовікова історія українського народу мала не одну трагічну сторінку. Трагедія 32—33 років — злочин вла­ди проти власного народу. За механізмом творення і страхіт­ливими наслідками його слід занести до книги трагічних дат в історії людства. В Україні штучний голод виморив від 8 до 11 млн. людей — точної кількості не визначено і сьогодні.


Учениця. Пам'ять — нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок вписа­но криваво-чорним кольором. Читаєш і подумки здригаєшся від жаху. Особливо вражають сторінки, де викарбовано слова про голод. Немає страшнішої смерті, ніж повільна смерть від голоду. А так вмирала майже вся Україна.


Учень. Моторошний парадокс: вмирали на родючих чорно­земах, на безмежних ланах і полях, всіяних житом і пшени­цею, на дбайливо доглянутих городах з рясним врожаєм. Чому вмирали? Бо в людей забрали все. Все до останнього колоска, до останньої зернини.

Голодомор!

Так спогадів замало.

Все менше й менше

Прозира печаль...

Хто пережив його,

Того не стало -

В загробний світ

Пішли вони... А жаль...

Учитель. Пам'яті мільйонів українських селян, які загинули мученицькою смертю від голодуприсвячуються ці хвилини.
(Усі стоять. Хвилина мовчання).


Учень. У нас, українців є традиція: коли людина помирає, запалюють свічку, щоб душа летіла при світлі і знайшла свій прихисток у потойбіччі. А, оскільки, у 1933-му померлим ніхто не світив свічки, то душі їхні досі неприкаяні і не можуть опікуватися нами.


Учень. У запізнілій жалобі схилимо голови в каятті перед світлою пам'яттю тих, хто загинув. Вони згасли як зорі.


(Учні запалюють свічки. Перегляд кліпу Оксани Білозір «Свіча»)


Учитель. Нехай кожен із нас торкнеться пам'яттю цього священного вогню — частинки вічного. А світло оцих свічок хай буде нашою даниною тим, хто навічно пішов від нас, хто заради торжества справедливості жерт- вував собою. Вони повинні жити в нашій пам'яті.


Їм – неоплаканим і невідспіваним...

Їм – похованим без труни й молитви... 

Позбавлених могили й шани – присвячується цей урок-реквієм.

Пом’янімо мільйонії жертви,
Які голодом винищив кат.
В тридцять третьому році, що вмерли
І лишились лежать коло хат.


Виконується пісня « Україна»


Презентація

НЕХАЙ УКРАЇНА У ЩАСТІ БУЯ


У ТІМ НАГОРОДА І ВТІХА МОЯ.


М.СТАРИЦЬКИЙ


Кожен народ має свої звичаї, святині, символи, образи дерев, квітів,птахів. Це символи держави.


Учні: Калина, верба, тополя, могутній дуб,чорно6ривці, хрещатий барвінок, мальви під вікном, лелеки, соловейко, жайворонок, соколонько — це символи нашої України.


Ведучий:Сьогодні наша мова піде про два чудові дерева: вербу і калину.

Учень:КАЛИНА — чудовий кущ, який навесні цвіте білим. Про цей чудовий кущ співає в своїй пісні Павло Зібров:

Білий цвіт на калині, як фата на дівчині

Білим цвітом калина рясна 

Цвіт калини кохання, цвіт калини чекання

Білим цвітом буяє весна.

Учитель: А чому цей чудовий кущ так названо?

Є легенда про яку нам розкажуть..."

Учень. "Ось як про це розповідає народна легенда ,


Напали на Україну турки і татари. Усе нищили на своему шляху, а дівчат і хлопців забирали в полон. І ось одного разу хотіли забрати в полон першу красуню села, Але дівчина почала тікати. І була б утекла, та на лихо зачепилася за дерево своїм червоним намистом. Намисто розірвалося, посилались на -землю червоні намистинки. Забрали ворога красуню, і там вона загинула. А червоні намистинки зійшли, з них виросли прекрасні кущі з червоними ягодами. Назвали їх люди калиною. З того часу й pосте на землі цей чудовий кущ. ;


Учень: легенда 2

І дійсно калина віддавна уособлювала красу України, духовну міць її народу, засвідчує любов до рідної землі, символ дівочої краси і кохання, материнської любові.

Звучить пісня "Ой є в лісі калина"

Учень: Найбільше в Україні шанували калину. Не було такої хати біля якої б вона не росла. Калина біля материнської хата не тільки окраса, а символ нашого духовного світу, наша спадщина, наша Берегиня. Є таке повір'я — якщо зробити з калини сопілку, то в сім'ї з'явиться продовжувач роду—син. Бо ж не знайти ніжнішого, чистішого, бентежнішого звуку ніж звук калинової сопілки. В калині, кажуть, живе материнська любов і мудрість. Є прислів'я "милуйся калиною коли цвіте, а дитиною—коли росте."


Конкурс: Живе образ калини не тільки в піснях , казках, легендах, а й в прислів'ях та приказках . Які прислів'я та приказки про калину ви знаєте?

1.У лузі калина з квіточками, наче матуся з діточками.
2. Запишалася калина неначе красная дівчина.
3. Весною калина білим цвітом квітує, а восени червоні ягідки дарує.
4.Який кущ, така й калина, яка мати, така й дитина.
5.Без верби і калини нема України.





Василь Скуратівський, автор книги "Берегиня", згадує: Мама казала: "Посади, сину, калину, щоб гарний спомин був тобі і мені. А тепер дивлюся на кущ, що розрісся біля хати. Неньки нема, але є калина—її мудрість, її безсмертя."

На калині мене мати колихала

Щастя й долю в чистім полі виглядала

Ой калинонька червона не хилися

Від землі наснаги й соку наберися.

Дуже любив калину Тарас Григорович Шевченко. В селі Калинівці неподалік від того місця, де стояла хата Шевченків, росте і досі величезний кущ калини, той в якому ночував колись сирота Тарас, коли його мачуха виганяла з хати. У багатьох віршах Шевченка є образ калини:

Зацвіла в долині червона калина

Ніби засміялась дівчина-дитина 

Любо-любо стало, пташечка зраділа

І защебетала. 

Про калину писав І. Франко, Л. Українка, Т. Шевченко, та г. Демченко написав чудову казку "Калинка" (Н. Скрипченко, читанка, 1 клас).


Танок


Люди здавна помічали красу природи. Як блищить роса на вербовому листочку. Як буяє запашна квітка. Як над річкою чи біля ставка пишається червона калина. І намагались усе це відтворити у своїх піснях, малюнках, вишиванках. Певне, так і з'явилися квітчасті рушники. Ними прибирали сільські господи. На такий рушник клали хліб-сіль, коли зустрічали дорогих гостей. Молоді, одружуючись, ставали на вишитий рушник, щоб їх життя було квітуче, щасливе, багате. В народі кажуть: "На рушник стати, щастя й здоров'я мати."

На рідній Україні в великі свята

З хлібом калина поруч була.

Рушник мав різні узори. Хрещатий барвінок слався по ньому, голуб з голубкою воркували на його білому полотні. Та найбільшою увагою і любов'ю користувалася у вишивальниць калина. Мабуть, тому що про калину складено багато пісень. Ниточка до ниточки — і снувалась зелена або чорна мережка, переплетена рожевими гронцями.

Пісня «Деревце роду»

З калиною часто порівнювали вродливу дівчину. Калиновий кущ прикрашав подвір'я, особливо під вікном. Восени милує око своїм білим - пребілим цвітом, а восени — буйними червоними кетягами. Дозріває калини пізно, коли вже морози дихають.

У народі цінують калину за цілющі її властивості, з ягід варять кисіль, джеми, варення. Тому й садили калинові кущі біля кожної оселі , а особливо біля криниці, щоб вода була холодна і смачна. ( "Тарасик і Тетянка ламають калину на леваді. Калини тут багато. Он по лозняку та вільшанику неначе багаття палахкотить. Рясно-рясно червових кетягів на кущах. Калину ламати саме час, бо ягоди прихватив морозець, а від того вони солодшають. Принесуть калину додому, бабуся пов'яже їх в пучки і повісить на горищі. Кращих ліків за калину й малину годі й шукати. Як хто застудиться, бува бабуся заварює чай з калиною — з ягодами, листям і гілочками. Посьорбаєш того чаю, і все минеться.")

Вірш Калина.

Посадіть калину...

Коло школи.

Щоб на цілий білий світ

Усміхнулась щиро доля -

Материнський ніжний цвіт.

Посадіть калину...

На городі.

Щоб розквітнула земля!

Із роси - пречиста врода.

З неба почерк журавля.

Посадіть калину...

Коло тину.

Щоби злагода цвіла!

Буде щедрою родина -

Буде честь їй і хвала.

Посадіть калину..

Коло хати,

Щоб на всеньке, на життя

Стане кожен ранок святом,

Дітям буде вороття.

Посадіть калину в чистім полі!

Хай вона освятить час!

Вона любить дуже волю,

Хай же воля любить нас!

Синє небо, Чисте поле...

Посадіть калину

Коло школи.

Нині цвіт її не стерся,

Не зів'янув в спориші,

Припадає коло серця,

Залягла вона в душі

.Поряд з калиною символом України є верба.


"Без верби і калини нема України" — каже прислів'я. Справді важко уявити собі нашу землю без верби. Своїм корінням верба скріплює стрімкі береги та греблі, вони красуються обабіч шляхів, ними обсаджують левади і городи. Про вербу— тиху, скромну, беззахисну — народ складав безліч пісень та легенд. Оспівують її і поети.


Ось верба з віршів Шевченка:

А верби понад ставами 

Тихесенько купають 

Зелені віти... 

І досі сниться понад горою 

Між вербами над горою 

Біленька хаточка 

Степи, лани мріють. 

Між ярами над ставами 

Верби зеленіють. 

Реве та стогне 

Дніпр широкий 

Сердитий вітер завива 

Додолу верби гне високі 

Горами хвилі підійма..

Перебуваючи на засланні, у пустелі біля Каспійського моря, Шевченко посадив вербову гілку. Поливав, доглядав, і виросла вона йому на втіху. Росте та верба й досі.


Чомусь верба викликає найчастіше задуму, смуток, чи не тому в народній творчості вона уособлювала жіночу долю, з її образом пов'язували нещасливе кохання.


Тиждень перед Великоднем, називають вербною неділею. Тоді освячують вербу, б'ють нею дівчат, примовляючи "не я б'ю — верба б'є, за тиждень — Великдень". Цим нагадують, що після Великодня можна справляти весілля.


Ми сьогодні поговорили про народні символи нашої держави, тож нехай завжди ваше життя прикрашає калина, хай приносить у ваш дім лише радість.І на кінець заспіваємо пісню.





Звучить піонерський гімн "Веселкова пісня"